ПЕРЕЙТИ К ОСНОВНОМУ СОДЕРЖАНИЮ
Читайте нас в сетях!  Новости Grammota VK Instagram Grammota Одежда для боевых искусств Купить форму для тренировок Кимоно, доги, ги, штаны для единоборств

style="display:block"
data-ad-client="ca-pub-8478597330039419"
data-ad-slot="7722858182"
data-ad-format="auto">

ПОКУПКИ

Купить шорты для MMA

Цена: 975-1040

Футболка ММА купить

Цена: 650

Купить асимаки для костюма ниндзя

Цена: 400

Рассказы для детей на украинском языке. Часть 1

Історія перша: Про квіти

У одного садівника був багатий квітковий сад. Цінність того саду вимірювалось не лише його величиною, а й багатством кольорів, якими барвіли його найголовніші мешканці — квіти. Паростки усих своїх квітів садівник купував у торговців, які приїздили до їхнього містечка з інших великих та малих міст. Нерідко садівник й сам відправлявся у дорогу, аби придбати насіння квітів, якщо чув, що десь у когось з’явився новісінький їх вид. А якщо до нього доходили чутки, що в якійсь далекій країні розводять рідкісної краси квітку, він негайно шукав шляхи, аби дістати хоча б одну насінину тієї квітки і виростити її у себе.

Садівник вже давно прославився небувалим квіткарем не лише у їхньому містечку, а й у великих сусідніх містах. Не раз до нього приїздили шановані багатьма люди з великих міст, аби придбати собі декілька гарних, незвичних для їхніх місць, квіток. До саду квіткаря часто навідувались жителі рідного містечка, аби помилуватись колекцією його квітів. Щоразу люди, покидаючи сад квіткаря, були переповнені вражень та емоцій. Адже, квітник садівника був наповнений такою кількістю кольорів одночасно, якими були розфарбовані природою квіти, що й на самій яскравій картині художника не знайдеться такого різноманіття візерунків та фарбів. Садівник часто любив повторювати, що багатство, яким він одаровується спогляданням своїх квітів, не зрівняти з багатствами найзаможнішого багатія світу. У відповідь мешканці містечка жартували: «Дивись-но, бо з’явиться багатій, який таки викупить в тебе квіти за усі свої багатства, а ти й не відмовишся!».

Садівник піклувався про свої квіти, як за немовлятами. Він добре знав, що красиві квіти, вирощені у квітнику, потребують постійної особливої уваги. Часто квіткар проводив за догляданням своїх квітів стільки часу, що забував про їжу, або засиджувався у квітнику до пізньої ночі. Коли хтось купував собі квітку у садівника, він детально роз’яснював, як потрібно доглядати за нею, і наголошував, що квітка теж жива і про неї потрібно дбати. Кожного ранку, щойно сонце в небі з’являлось, садівник вже направлявся до свого квітника, аби швидше насолодитись вродою різнобарвних пелюсток.

Одного ранку квіткар знайшов залишеного кимось листа біля входу у його квітник. У листі, ледь розбірливим почерком, говорилось, що у найближчому великому місті одному багатію привезли диво-квітку із-за океану, і що він, квіткар, ще ніколи такого дива й не бачив. У листі була вказана адреса і навіть ім’я багатія, який, начебто, став володарем небаченої диво-квітки. Прочитавши листа, квіткар, не розмірковуючи над тим, хто йому його підкинув, почав негайно розплановувати поїздку до міста, де жив той багатій.

Наступного дня він вже був на півдорозі до міста, в якому на нього очікувало побачення з диво-квіткою. Дорога до того міста займала півтора дні. Отож, пообідді слідуючого дня квіткар вже бродив вулицями міста, розшукуючи будинок багатія, адреса якого була вказана у підкинутому йому листі. Знайшовши вказаний будинок, він попросив зустрічі з гоподарем. Незабаром на прохання гостя з’явився господар будинку. Гість чемно привітався і представився квіткарем з найближчого маленького містечка, на що господар відповів, що не раз чув про диво-сад квіткаря і що радий зустрічі. Господар будинку запросив квіткаря покоштувати чаю з медом з його власних вуликів та з особливим акцентом і підморгуючи додав, що чаювання відбудеться у його скромному садочку, що розташований за будинком і він буде радий почути оцінку свого садка від фахіця.
Почувши про сад багатія, квіткар з великим бажанням погодився на запрошення, адже, диво-квітка, напевно, знаходилась саме там. Опинившись у садку позаду будинку, квіткар побачив акуратно доглянуті декоративні деревця, свіжу та рівно скошену траву, з десяток клумб гарних високих троянд, але диво-квітки йому вгледіти у садку не вдалось. За чаюванням господар будинку та гість трохи розговорились на загальні теми. Та, не бажаючи бути занадто нав’язливим, квіткар пояснив багатію причину свого приїзду до міста та його прихід до цього будинку. Він розповів про листа, якого знайшов біля свого квітника і в якому говорилось, що у власника будинку, розташованого за цією адресою, мається рідкісна диво-квітка привезена із-за океану.
Дослухавши розповідь квіткаря, багатій запевнив, що найдорожче, що мається у його садку, це сервіз, з якого вони зараз разом п’ють чай. Але квітів, хоч він і полюбляє їх гарний цвіт, ще ніколи не замовляв з далеких країн. Навіть троянди, що ростуть у нього в садку, він придбав у місцевого садівника. Ще він розповів, що хоч садок і виглядає скромно, та свого часу його садівнику довелось добре попрацювати, аби він став виглядати достойно і доглянутим. Клопоти із садом йому дісталися від колишніх власників будинку, які виїхали з міста приблизно рік тому. Люди вони були заможні і досить відомі всьому місту. Вирізнялися вони і своїм відчуттям краси. До них часто полюбляли навідуватись гості, тому що все у них в будинку було облаштовано так затишно й гарно, що гості ніколи не відмовлялись від запрошення навідатись і наступного дня, часто забуваючи при цьому не бути надокучливими. Це все тому, що колишні власники будинку були дуже чуйними і приємними людьми, та, напевно, ця властивість передалась і на весь будинок. Будинок у них був доглянутий з турботою як зовні так і зсередини, а от сад за будинком, як виявилось, був повністю занедбаний. Багатій розповів квіткарю, що коли купив цей будинок і оселився в ньому щойно колишні власники виїхали, він заглянув до саду за будинком і від побаченого застиг на короткий час від здивування. У садку розрослось немов дике поле — замість квіткових клумб безліч польових квітів, і по всьому садку росла така висока трава, що й загубитись в ній можна було. Тоді багатій пригадав, що ніхто з гостей ніколи не навідувався до колишніх власників за будонок у садок. Та побачишви, в якому стані був садок, він й зрозумів причину. Отож, першим, що зробив багатій, переїхавши до нового будинку, це знайшов найкращого садівника у місті і почав повністю перероблювати сад. Садівнику треба було добре потрудитись, аби викорчувати усі ті дикі рослини, що міцно вчепилися своїм корінням у землю.

Закінчивши свою розповідь, багатій помітив, що його гість дуже засумував. На запитання, що його так стурбувало, квіткар відповів, що засмучений від того, що історія про диво-квітку із-за океану виявилась вигадкою та, напевне, підкинутий до його квітника лист був жартом місцевих підлітків. Не сміючи більше турбувати господаря будинку, квіткар щиро подякував за гостинність, відмітивши, що мед з власних вуликів багатія запашіє букетом гарних квітів і на смак має приємну солодкуватість, а троянди в його садку виглядають трохи самотніми, тому не завадило б додати до саду й іншого цвіту квітів. Розпрощавшись та побажавши один одному удачі, квіткар відправився у дорогу — назад до свого міста, будинку та до улюбленого квітника.

Півтора дні дороги додому здалися квіткарю набагато довшими, ніж дорога до міста, де він сподівався побачити очікувану диво-квітку. Квіткареві ще й досі було сумно від того, що історія про квітку у підкинутому листі виявилась брехнею. Вже досить давно квіткар не чув і не отримував новин про нові виведені сорти квітів в найближчих чи дальніх краях. Таким чином його квітник вже давно не поповнювався новими його мешканцями. Кожного разу, коли квіткар приносив до свого саду нову квітку, якої у нього в колекції досі ще не було, він настільки занурювався у процес облаштування нової квітки у своєму саду та займався виключно її доглядом, що часто навіть забував на деякий час про усих інших своїх улюбленців. Та потім, згодом, коли нова квітка вже повністю вливалась у загальне середовище з іншими квітками у саду, квіткар приймався, як і раніше, облюбовувати все своє квіткове багатство загалом та знову приймав у себе в квітнику відвідувачів, охочих також помилуватися квітковим дивом.

Повернувшись до свого рідного міста, квіткар, по дорозі до свого будинку, зайшов до господарської крамниці, аби запитати у власника, який був знайомим квіткаря і з яким вони зазвичай разом робили замовлення у торговців, які їздили торгувати у віддаленні міста, чи не було для нього новин щодо нових паростків чи насіння квітів. Новин не було, а отже, квіткарю знову не було чим доповнити свого квітника і довелося повертатися додому з пустими руками. Вже довгий час йому не доводилось переживати запального захвату, з яким він кожного разу брав до рук раніше не бачену ним нову квітку, і яку він з плеканням починав зріднювати зі своїм садом. Саме за цими почуттями він дуже сумував вже не перший місяць, і саме тому він так зрадів і необачно повірив про диво-квітку у багатія, про яку йшлося у підкинутому йому листі.
Крокуючи до свого будинку, він намагався відволіктися від сумного настрою, нагадуючи собі, що вдома на нього чекає його багатство, яке, напевне, сумувало без нього вже декілька діб. Підбадьорившись згадкою про своїх численних барвистих та тендітних улюбленців, він прискорив ходу, аби швидше зануритись у свій квітник.
Зайшовши до будинку, взявши свій улюблений яскравий капелюх, в якому він завжди працював у садку, він одразу направився до квітника, який був окремо огорожений в його саду у подвір’ї та оснащений окремим входом. Підійшовши до дверей квітника, він помітив, що двері не були зачинені. «Напевно так поспішав до міста, що забув замкнути», - подумав про себе квіткар. Відкривши двері та зайшовши досередини квітника, він спинився, немов завмерлий. Його очі дивились у квітник, але не бачили звичного для них різноманіття барвів пелюсток. Всі його квіти зникли. Замість них по всьому квітнику у великих ящиках із землею росли польові квіти, гірські трави та цілі оберемки зеленої трави та рослин, що різноманітно відрізнялись одна від одної.
У найпершу мить після побаченого у квіткаря промайнула думка, що він заблукав і зайшов до чужого саду. Та потім все стало на свої місця і він таки збагнув, що це відбувається насправді, з ним і в його квітнику. Але як розуміти і про що думати після побаченого, та, якщо в його квітнику тепер росте лісова галявина, то де зараз його квіти? Напруження, яке з’явилось у квіткаря від великої кількості думок, що одначасно крутились у нього в голові, змусили його присісти аби перепочити на один з ящиків з землею, що стояв поруч і з якого на нього довірливо споглядали білі маленькі пелюстки польових ромашок.
Скільки саме квіткар проседів не поворохнувшись у своєму колись бувшому квітнику, він напевно не знав — можливо годину, а можливо й декілька. Коли пройшов певний час і хаотичні від несподіванки і нерозуміння думки в голові квіткаря стихли, він, безпорадно зітхнувши, почав просто оглядатися довкола. «Різниця значна» - промовив уголос квіткар.
Розглядаючи дикі польові рослини поруч із собою, він дивувася, наскільки мало вони мають спільного ззовні з тими рослинами, що були тут ще декілька днів тому. Але ж спільне між ними — його дорогими барвистими квітами та оберемками трав та квітів з лісу, гір та полів — всеодно було, і це у них було невід’ємним. І ті й інші народжувались від землі, потребували води та ніжились на сонці. Та була одна суттєва різниця між ними, яку квіткар відчув, сидячи у своєму квітнику серед його новоявленних мешканців — повітря квітника, у кожному його куточку, було заповнене характерним духм’яном. Цей духм’ян вивіювали із себе квіти та трави, які заполонили квітник. Духм’ян мав м’який, трішки пряний та ледве відчутний присмак. Було відчуття, ніби повітря у квітнику стало теплішим та густішим. Квіти, які квіткар доглядав і розсаджував у себе у великій кількості протягом багатьох років, ніколи не мали насиченого аромату, але мали властивість робити повітря навколо себе прохолодним та ніби прозорішим. Лише декілька видів квіток розповсюджували дійсно солодкі пахощі. Та головною особливістю більшості квітів була їхня врода, яка могла надовго полонити погляд кожного, хто потрапляв до квітника.

Квіткаря ще з дитинства захоплювало різноманіття краси, якою квіти різних видів відрізнялися одна від одної. Кожний вид квітки був неповторний. Якщо звідкись, на замовлення квіткаря, йому везли нову квітку, якої він раніше ще не мав, то ніколи не було можливим хоча б вгадати чи нафантазувати наперед, як же ж саме виглядатиме ця квітка. Виростити із насінини чи паростка невідому для нього квітку, було для квіткаря ніби таїнством, секрет якого розкривався, щойно квітка у всих своїх барвах розкривала, аж до останньої, кожну свою пелюстку. Тому квітник у саду квіткаря був для нього як скарбницею відкритих ним секретів, і кожне нове поповнення квіткою збагачувало його скарбницю. Його скарбниця подобалось йому ще й тим, що на відміну від скарбниці з золотом, сріблом та коштовним камінням навряд чи комусь захочеться вдертись до нього та обікрасти його квітник. Така думка його заспокоювала та навіть тішила.

Та ось, він самотньо сидів у своєму опустілому квітнику, в якому не залишилось жодної барвистої пелюстки від його скарбів. Йому ніяк не вдавалось збагнути, у якому напрямку йому слід розмірковувати про те, куди могли подітись його квіти. Та найбільше його спантеличувало те, що він і гадки не мав, кому у їхньому маленькому містечку могло бути вигідним, чи хоча б цікавим, викрадення квітів. Усі у містечку один одного досить добре знали і всім було відомо, що крім квіткаря більше ніхто у місті не знається так добре на квітах. Так, у квітнику малися рідкісні види, заради яких квіткар свого часу щедро потратився, але про їх вартість було відомо лише йому та, хіба що, прибулим торговцям, у яких він ці квіти купував. 
Спантеличений таким несподіваним поворотом у його житті, квіткар проседів у квітнику мовчки майже до самого ранку. Ближче до часу світання сонця, він став таким виснаженим, що й не помітив, як занурився у міцний сон прямо посеред квітника між польових трав.

Пробудження від сну настало пообідді. Прокинувшись, квіткар відчув, що дуже зголоднів, а потім пригадав, що вже більше доби не підкріплювався нічим їстівним. Піднявшись на ноги та озернувшись довкола, в нього в пам’яті за одну мить промайнули усі його думки, починаючи зі вчорашнього дня — про квітник, викрадені квіти та насадження польових рослин, що оселилися у нього завдяки викрадачам. Зітхнувши, він попрямував до виходу з квітника, за дверима якого він знайшов загорнутого листа. Піднявши та відкривши лист, він впізнав почерк, яким був написаний текст цього листа — це був той самий почерк, що й у минулому листі, змістові якого він довірився і відправився до багатія за диво-квіткою. Прочитавши лист, квіткар остаточно пробудився від сну і забув про відчуття голоду. В листі було сказано, що якщо він хоче знову побачити свої квіти, він має завтра перед обідом прийти до старого будинку з червоним дахом, що знаходиться за межею міста зі східної його сторони.

«Неймовірно!» - вигукнув квіткар. Принаймні зараз йому стало зрозуміло, навіщо перший лист відправив його до іншого міста — за час його відстутності вдома у викрадачів був час, аби спустошити квітник і залишити підміну його квітам у вигляді диких рослин. Обуреню квіткаря не було меж. Він вважав неймовірним нахабством поведінку людей, які спроможні обдурити чужу для них людину, вдертись до його будинку, викрасти дорогі йому речі, а потім, безпідставно та не залишаючи вибору, виставляти йому свої умови. Квіткар намагався заспокоїтись, щоб зуміти трезво судити. Та варто було обом папірцям листів викрадачів знову впасти йому у вічі, як запал обурення захльостував квіткаря з новою силою.

Минала вже друга доба неспокою у будинку квіткаря. Весь цей час, не знаходячи собі місця, він вештався навколо будинку, у садку. По декілька разів на годину заходив до квітника. Розпитував сусідів, чи не спостерігали вони поблизу останніми днями незнайомих їм людей, на що вони відповідали, що вже давно їм не зустрічались незнайомці у місті.
Ввечері, повністю знесилений, квіткар важкою та втомленою ходою дістався та ліг, навіть не перевдягаючись, до свого ліжка. Щойно його голова торкнулась м’якої подушки, як наступної миті його цілком поглинув нічний непробудний сон.

Вранці сонце почало підніматись із-за горизонту, випаровуючи з вулиць міста ранковий туман. Згодом воно почало пускати на поверхню землі свої гарячі промені. Один з променів, яскраво блиснувши своїм світлом, вдарив скрізь вікно кімнати квіткаря, влучно вціливши йому на вічі, які ще роздивлялись картинки нічного сну. Квіткар відкрив очі, прижмурився від яскравого сонячного світла, що заполонило усю його кімнату, та раптом швидко зхопився з ліжка. Далі він чимдужче вибіг з будинку і побіг вздовж вулиці міста, що вела до східної його окраїни. По дорозі він зустрів поштаря, який розносив пошту до будинків мешканців. Це означало, що ще не минула й восьма година ранку. Та хоч у листі викрадачів було вказано, щоб він з’явився у зазначенному місці обідньої години, за тих обставин та хвилювань, що він пережив останніми днями, йому було вже байдуже до дотримання їхніх умов. Більше за все в ті хвилини йому хотілося правди — дізнатися, хто і для чого затіяв з ним таку гру, не попередивши та не запитавши його згоди на те. Він біг до будинку з червоним дахом на краю міста і не відчував ні втоми, ні сили, а лише прямував до місця, де мали бути його улюблені квіти та безліч запитань до викрадачів. Ще він думав про те, що багато з його квітів напевно вже давно загинули, адже, він не мав можливості доглянути за ними впродовж останніх декількох днів. Перед своїм від’їздом на пошуки диво-квітки до іншого міста, він доглянув квіти та розрахував час так, що жодна з квіток не мала б знесилитись аж до часу його приїзду. Доки він біг до місця призначення, у нього промайнула думка, що навіть коли він дізнається, де його квіти, то вже не буде чого забирати назад до квітника.

Ось він вже дістався межі міста і вдалечені виднівся старий будинок з червоним дахом. Добігши до огорожі будинку, він спинився аби перевести дух і привести в лад дихання після бігу через усе місто. Доки він стояв біля будинку, аби зібратися з силами, він оглянув двір біля будинку та сам будинок. Придивившись уважніше, виявилось, що старий будинок вже не такий занедбаний, як про нього розповідали мешканці міста. Цей будинок був відомим в місті тим, що багато років тому його побудував та оселився в ньому разом зі своєю сім’єю досить відомий письменник. Письменник не захотів жити у місті та сам обрав і викупив частку землі за його межами. Відтоді минуло багато років. З сім’ї письменника вже нікого не залишилось і будинок пустував, з роками старіючи серед цвіту польових квітів та трав. Для будинку письменника ніяк не знаходився новий власник, тому що усі, хто підбирав собі будинок для житла, воліли жити у місті, а не за його межами серед нерозбірливого різноманіття диких рослин.

Квіткар стояв біля воріт будинку письменника, оглядаючи якого, дізнався, що власник у будинка таки знайшовся, хоча йому ні разу не довелося почути від мешканців у місті про цю новину. Скрізь фігурну залізну решітку воріт, квіткар розгледів перед будинком галявину, що широко розкинулась навкруги будинку пухнастою, але охайно доглянутою, яскравою зеленою травою. По один бік галявини росло безліч маленьких паростків фруктових дерев, а далі за ними, своїми маленькими листочками, виблискували розсаджені берізки. Біля самого будинку, по обидва його боки, височіли стрункі, пухнасті та прохолодного голубого кольору ялини. З іншого боку галявини виднівся невеличкий саморобний ставок, з якого, час від часу виплескувала водою риба, що в ньому оселилась. Поруч зі ставком, міцно тримаючись своїм корінням за землю, стояли два старих дуби, котрі, як було відомо квіткарю, росли тут ще до появи міста і його жителів. Під дубами була збудована невеличка дерев’яна альтанка.
Квіткар почав розглядати будинок, дах якого все так само був червоним, проте, з помітно посвіжилою фарбою. Двері та вікна будинку також були пофарбовані у ясно-червоний та приємний для очей колір. Щойно квіткар хотів спробувати вгледітись досередини будинку скрізь вікна, аби дізнатись, чи вдома викрадачі його квітів, аж раптом ззаду його хтось осмикнув за рукав. Від несподіванки квіткар різко озернувся і першої миті у себе за спиною нікого не побачив.
«Ви мали прийти в обідню годину. У нас на обід буде пиріг з лісовими ягодами та квітковим медом» - почувся тонкий голос незрозуміло звідки. Оглянувшись довкола себе, квіткар зустрівся з очима того, хто щойно до нього промовляв. На нього, знизу до гори, дивились великі та круглі блакитні дитячі очі на не по-дитячому серйозному обличчі. Дівчинка, років дванадцяти, з пухнастими, густими та білими як сніг кучерями, що неслухняно куйовдились у різні боки, взяла квіткаря за руку та повела досередини двору будинку з червоним дахом.
Квіткар мовчки та слухняно слідував за дівчинкою. В ті хвилини у нього було відчуття повної відсутності будь-яких думок. Та й про що він міг тоді думати, чи хоча б щось розуміти? Чим далі продовжувалась історія з викраденням його квітів, тим більше він не міг собі уявити, як складатимуться події далі. В нього все так змішалось у голові за останні дні, що тієї миті, коли він крокував стежкою через зовсім незнайомий та чужий для нього двір, він був ладен повністю довірити свою подальшу долю цій маленькій дівчинці, що вела його за руку у невідому йому сторону. Стежка, по якій йшли квіткар та дівчинка, вела до будинку, а біля самого входу до його веранди розгалужувалась ще на дві стежки у різні сторони. Вони звернули уліво, обійшли стороною будинок, а далі взору квіткаря відкрилась дивовижна панорама. То була панорама живої природи у її первозданному вигляді: під сонцем, білими хмарами та широким блакитним небом розстелилось поле диких квітів. Це виглядало немов пухке безкінечне одіяло, що розмальоване жовтими, білими та ліловими кольорами.
Квіткар застиг перед побаченою картиною. Він навіть не відчув, коли саме дівчинка відпустила його долоню і впевненою та вільною ходою занурилась досередини квітучих диких трав. Якоїсь миті вона зникла між високих стеблин трави, над якими клубами мерехтіли метелики.
Квіткар самотньо стояв і не знав, що йому робити далі чи куди йти, аж поки не почув голос дівчинки, що гукав на нього.
Він також занурився у високу траву у сторону, звідки чувся голос дівчинки, діставшись до якої, він побачив покривало, поруч з яким стояли два добре знайомих йому горщики з квітами — то були його власні квіти з квітника. Квіткар, впізнавши свої квіти, ніби пробудився від сну. Йому раптом пригадались усі переживання та відчуття обурення на викрадачів, якими він ще нещодавно був переповнений. Він ще раз глянув на добре знайомі йому квіти, потім озернувся на дівчинку, що сиділа на покривалі і все так само з серйозним виразом обличчя дивилась на нього. Вона запросила його приєднатись до ранкового чаю з повидлом та соковитими яблуками. Оглянувши ще раз, але вже уважніше, покривало, біля якого він стояв, квіткар побачив на ньому чайничок, з якого виринала пара від гарячого чаю, скляна баночка грушового повидла та повну корзину на диво здорових червоних яблук. Думки квіткаря знову налаштувались на те, що вони геть нічого не розуміють, що відбувається і що відбуватиметься далі. Отож, все так само, як і до цього, він слухняно сів на покривало і почав пригощатись свіжим гарячим чаєм, смакуючи солодке повидло і заїдаючи соковитими яблуками. Гарячий чай допоміг квіткареві заспокоїтись. Пригощаючись повидлом та яблуками, що здались йому дивовижно смачними, він пригадав, що в останнє йому довелось поїсти майже дві доби тому.

Квіткар, разом з маленькою викрадачкою мовчки пили чай посеред квіткового поля. Тим часом він споглядав то на свої квіти, що стояли поруч у горщику і ніби у відповідь споглядали на нього, то переводив погляд на барви диких польових рослин, що з усих сторін неначе спостерігали за кожним його рухом. Над покривалом, де він сидів, та над усим полем трав та квітів розвіювався добре знайомий духм’ян. Це був той самий м’який духм’ян, що останніми днями заполонив квітник у саду квіткаря. Наповнюючи свої легені навколишнім ароматом, квіткареві раптом стало дуже спокійно на душі. В нього було таке відчуття, ніби нічого нового чи надзвичайно з ним не трапилось, тому що усе навкруги йому таке знайоме і рідне. А коли навкруги лише добре знайомі тобі речі, тоді з тобою не може трапитись нічого такого, чого б ти не розумів чи було тобі невідомим.

Квіткар вже допивав свою чашку чаю, та з м’якою усмішкою звернувся до дівчинки пригоститися ще однією. Дівчинка, пригостивши квіткаря ще чаєм, підідвинула поближче до нього й кошик з яблуками, аби він пригощався.
Трохи згодом квіткар все ж таки звернувся до дівчинки, аби дізнатись, чи справді вона пов’язана зі зникненням усих його квітів з квітника, і якщо це так, то що криється за цими діями.

«Наша родина переїхала до цього міста рік тому» - почала розповідати дівчинка, - «До цього ми жили у великому місті у будинку, де зараз живе багатій, з яким ви вже, напевно, познайомились, сподіваючись побачити у його садку диво-квітку, яку довелось вигадати, аби відволікти вас на потрібний час від вашого квітника. Той будинок нам подобався. Він був затишним і у нього була одна особливість, яка мені не зустрічалась в інших будинках міста — на його задньому дворі, замість звичного для міста акуратно вистриженого та висадженого садку, росли польові квіти, гірські трави та безліч пахучих рослин. Таким садок був ще до нашого поселення у тому будинку. Ми не стали нічого перероблювати у садку, тому що він був дуже живим і ми не спромоглись завдати йому шкоди. У нас було таке враження, ніби це не садок був у нас, а навпаки — це ми оселились біля нього і кожен день проходив неначе на відкритій лісовій галявині. Нам дуже подобалось усією сім’єю проводити час біля рослин у садку за будинком. Напевно й колишнім мешканцям подобався той садок, якщо вони його залишили і проживали біля нього. Та з часом нам ставало важко і ніби тісно у місті. Тому ми почали шукати новий будинок за містом. Почули про будинок письменника з червоним дахом у сусідньому містечку, що вже давно пустує. Приїхавши до містечка, аби оглянути будинок, ми побачили, що він розташований за межею міста та посеред ніким нетронутої природи, тому відразу переїхали до цього будинку.
Майже відразу по приїзді я почула про відомого усьому місту квіткаря та його дивовижний квітник, на що дуже зраділа, адже, надзвичайно люблю квіти та рослини і познайомитись з людиною, яка б зналася на їх житті краще ніж будь-хто — для мене було найбільшим щастям. Тому я почала майже щодня ходити до вашого квітника та разом з іншими його відвідувачами роздивлятись усих його мешканців. Але на відміну від інших гостей квітника, я приходила раніше та залишала квітник останньою. Також не пропускала жодної можливості поспостерігати за тим, як саме ви доглядаєте за кожною квіткою, аби й самій дізнатись та навчитись цьому.
За рік я вивчила усі назви квітів, що малися чи з’являлися у вашому квітнику та навчилась за ними доглядати. Тому, наприклад, знаю, що ось цим квітам, що зараз тут поруч у горщиках, потрібне світло променів ранкового сонця. За інші квіти також можете не хвилюватись, вони у безпечному і підходящому для них місці.
Мені дуже подобався ваш квітник, та не було такого разу, коли б я сумною не поверталася дорогою додому з вашого квітника. Причиною мого засмучення було те, що я кожного дня дізнавалась як доглядати за гарними барвистими пелюстками таких квітів як ті, що ростуть у вашому квітнику, та за весь рік мені так і не вдалось нічогісінько дізнатись про трави та квіти, що росли у нашому садку за будинком у великому місті та які зараз оточують і вкривають своїми пахощами будинок з червоним дахом. Мені не було відомо про них нічого: ні те, як вони звуться, коли і як довго мають цвісти, які мають властивості.
Щоразу, коли по місту розносились чутки, що у квітнику з’явилась нова представниця, я відразу направлялась туди, сподіваючись, що цього разу це буде один з гірських чи польових видів, та щоразу це все так само була подібна до інших у квітнику красунь. Відсутність диких квітів серед ваших улюбленців я спочатку пояснювала собі тим, що ви просто вирішили присвятити всю свою увагу та догляд саме за гарними та дорогими квітами. Та згодом, спостерігаючи пильніше за вашою роботою у квітнику, я зрозуміла, що справжня причина цьому у вашій неуважності — ви так зосередились на багатстві вашого квітника, що не помічали як втрачаєте те багатство, яке навкруги вас. Боячись, що на моє прохання до вас, аби у квітнику вирощувати і польові квіти, ви лише розсмієтесь та не відгукнетесь, мені спала на думку ідея, що ваші улюблені квіти можуть й самі привести вас до іншого, непоміченого вами досі, багатства. Саме так і вийшло: ви зараз тут і поруч з вами ваші улюбленці та ще цілий квітник нових незнайомих вам представників.»
Дівчинка, закінчивши свою розповідь, поглянула на квіткаря, сподіваючись, що в ньому не розпалиться знову обурення на її вчинок з ним та його квітами. Квіткар, уважно вислухавши кожне слово, зупинив на певний час свій погляд на дівчинці. Його здивуванню не було меж: як так вийшло, що маленька дівчинка варта семи таких садівників та квіткарів як він, якщо не більше?
За коротку мить у нього перед очима промайнули усі довгі роки, за час яких він цілими днями, а часто й ночами, віддавав свої сили вивченню та догляданню лише своїх квітів, цим самим обмежуючи свої здібності та можливості. Якби він був хоча б трішки спостережливішим як ця дівчинка, або ж, якби він був уважнішим, та помітив цю здібну дівчинку у своєму квітнику ще рік тому, то зараз у нього міг би бути не один квітник, а два. А можливо, він би навіть побудував окреме квіткове містечко, чутки про яке ширились би до далеких міст і до квіткового містечка з’їзджались би люди звідусіль, аби за один день побачити цілий світ квітів, трав та рослин загалом. Тоді б, можливо, навколо ставало більше таких уважних та завзятих прихильників оточуючого світу, як ця дівчинка.

Роздуми квіткаря поступово змальовували йому мрії, а в слід за мріями в нього починали з’являтись думки, як би ці мрії здійснити. Поглянувши знову уважно на дівчинку, він зрозумів, що без її допомоги йому ці мрії не здійснити. Тому, усміхнувшись, він звернувся до неї з пропозицією співпраці у вивченні усих тих рослин, з якими їм обом ще не довелось познайомитись. Дівчинка відразу з радістю погодилась. Але квіткар, перш ніж вони почнуть обговорювати плани на майбутнє і за якими саме невідомими для них рослинами почнуть спостерігати, попросив дівчинку зізнатись, як їй, такій маленькій, вдалось спустошити цілий квітник горщиків з квітами та замінити їх великими ящиками з землею та польовими травами. Посміхаючись дівчинка пояснила, що їй в цьому допоміг її старший брат, який зараз у лісі збирає ягоди для обіднього пирога. Батькам дівчинки про цю її пригоду ще невідомо, тому що вони декілька днів тому від’їхали у справах до сусіднього великого міста, та коли повернуться, дівчинка обов’язково їм усе розповість, чим, звісно, засмутить їх, що самостійно, не порадившись, здійснила такий крок. Та коли побачать, що все обійшлось добре і вони з квіткарем вже разом дружньо п’ють чай, почнуть розпитувати про майбутні спільні плани обох завзятих квіткарів.
Квіткар все дивився на дівчинку та радісно розглядав навколо себе яскравий світ рослин, розмірковуючи про те, що як йому пощастило, що він не єдиний такий відданний своїй улюбленій справі.

                                                            Навкруги — багатство місць.
                                                            Кожне місце — цілий світ,
                                                            Чи то в річці, чи у морі,
                                                            Чи на полі, чи у лісі.
                                                            Все різниться між собою,
                                                            Та різниця лише ззовні.

Тихон Варваров

Ще: Історія друга: Про зірки

style="display:block"
data-ad-format="autorelaxed"
data-ad-client="ca-pub-8478597330039419"
data-ad-slot="1650302346">

 

Комментарии

очень долго и не интересно

Май 20, 2013 by Гость, 4 года 13 недель ago
Комментарий:2143

Гость's picture

очень долго и не интересно ...

Клас:):):)

Апрель 11, 2013 by Гость, 4 года 19 недель ago
Комментарий:2084

Гость's picture

Клас:):):)

а де друга частина? 

Февраль 11, 2011 by admmin, 6 лет 27 недель ago
Комментарий:593

admmin's picture

а де друга частина? 

Добавить новый комментарий

Содержание этого поля является приватным и не предназначено к показу.
CAPTCHA
Вы человек или робот?
Image CAPTCHA
Введите символы, указанные на картинке.